Сьогодні до нас «доплив» Адам Єжиковський, чия компанія MovieGo стала цьогорічним лауреатом конкурсу «Młodzi w Łodzi» («Молоді в Лодзі»), а ви, ймовірно, також знаєте його завдяки втечі з Алькатраса… З інтерв’ю ви дізнаєтеся, як захоплення плаванням привело до заснування компанії з виробництва косметики.
https://youtu.be/e7nJ9BJU41A
Версія для читання:
(Редактор) Привіт, вітаємо у черговому випуску «Biznes po Łódzku / Biznes po ludzku». Сьогодні наш гість – Адам Єжиковський.
(Адам) Привіт!
(Редактор) Привіт, здоров. Може, почнемо з дуже простого запитання: хто така Ага?
(Адам) Хто така Ага? Моя опора; людина, завдяки якій мені легше зберігати рівновагу, і людина, завдяки якій я отримую більше радості від усього, що відбувається навколо.
(Редактор) Добре, тобто це друга половинка, якщо коротко?
(Адам) Друга половинка – це зазвичай початок неприємностей: у першій половині більше веселощів, а друга – це вже так, на добивання. Ну, вона найближча мені людина.
(Редактор) Ким є для тебе Ага?
(Адам) Черговою дівчиною. Ага – це людина, яка допомагає мені в пошуку рівноваги в усьому тому, що діється навколо, а відбувається дуже багато. І водночас завдяки їй, гадаю, я отримую більше кайфу від усього цього, бо це теж важливо. Успіх є успіхом тоді, коли ми вміємо радіти йому, а не тоді, коли інші кажуть нам, що ми досягли успіху.
(Редактор) Дуже, дуже гарно сказано. Я лише як вступ зауважу, що, можливо, не всі знають Адама, а варто було б. Як бачите, дуже скромний: Адам є творцем бренду MovieGo, нещодавно його фонд побив рекорд Гіннеса з плавання, а також він – один із небагатьох, хто втік з Алькатраса.
(Адам) Так, усе вірно. Загалом я весь час займаюся багатьма речами, як ти й згадав. Віднедавна, а саме з вересня цього року, на ринку з’явилася косметика, орієнтована на активних людей. Вона розроблена у співпраці з кількома великими компаніями косметичної галузі, і я вивів її на ринок. Проте це етап, до якого йдуть роками, і я зміг дійти до нього зокрема саме завдяки фонду та завдяки плаванню.
(Редактор) А чому цей Алькатрас для тебе такий важливий? Він став поворотним моментом у твоєму житті?
(Адам) Алькатрас – це взагалі цікава тема, тому що з усіх моїх плавальних викликів Алькатрас насправді був найменшим, він коштував мені найменше сил. Фактично це був відпочинок між Гданською затокою та сорока кілометрами на Мазурах. Проте він був важливий тим, що став для мене глибоко метафоричним. Тобто раніше, ще до свідомого вибору власного життєвого шляху, я після юридичного факультету опинився у великій корпорації. І хоча шлях до успіху був схожий на відкритий автобан, у певний момент я збагнув, що це не моє. Водночас я помітив, що багато людей самі будують собі в’язниці з рутини, з очікувань інших, із середовища, у якому вони наче застрягли, хоча воно не надто добре на них впливає. Для мене втеча з Алькатраса – найбільш охоронюваної в’язниці в історії, з якої офіційно неможливо було втекти, стала епізодом, розділом, де я закріпив свій новий життєвий шлях і закрив етап, коли рухався за інерцією, а не за силою волі.
(Редактор) Чому це стало для тебе настільки переломним моментом? Я знаю, що це була не найдовша дистанція і для тебе проплисти її не було надзусиллям, але все ж…
(Адам) Цей виклик значною мірою був метафоричним для мене, мав дуже глибокий сенс, бо фактично закріпив мій новий життєвий вибір, зроблений у згоді із серцем і розумом. Адже раніше я просто за інерцією після юридичного потрапив у велику корпорацію. Займався податковим консультуванням – не надто сексуальна галузь, не надто сексуальна робота. Натомість Алькатрас став своєрідною втечею: перебуваючи в корпораціях, я бачив, як люди часто мають схильність вибудовувати рутину, що з часом може перетворитися на їхню в’язницю. А я цього категорично не хотів: мені швидко стає нудно, я терпіти не можу передбачуваність. Тому цей Алькатрас був таким важливим, і я так чудово його згадую.
(Редактор) Рутина тебе вбиває, тому зараз ти керуєш фондом, ведеш бізнес, є активним спортсменом, та ще й маєш приватне життя. Як ти все це встигаєш? Чотири сфери! Люди часто працюють за наймом з восьмої до четвертої й ні на що не мають часу, а ти знаходиш час на тренування, на бізнес, на зустрічі – на все. Який рецепт?
(Адам) Не стояти на ескалаторі. Коротко кажучи, знаєш, що я помітив? Люди діляться на тих, хто… буває в торгових центрах, стає на ескалатор, і їм цілком вистачає тієї швидкості, з якою він рухається. А мені цієї швидкості ніколи не вистачало. У мені завжди був певний поспіх, прагнення робити багато речей. А через те, що я робив багато справ, я починав робити їх швидко, щоб умістити якомога більше. У всьому цьому була закладена нетерплячість, усвідомлення обмеженості часу попереду. Мені хотілося наповнити свій час величезною кількістю змісту, важливого для мене і, можливо, важливого також для інших.
(Редактор) Зараз ти пішов у косметичний бізнес, де панують великі концерни, тобто став по інший бік барикад. Не боїшся, що якийсь із брендів скаже: «Ого, а це класно», куплять зразок, дослідять його у своїх лабораторіях і випустять схожий продукт?
(Адам) Чесно кажучи, це відчуття справді перестало мене супроводжувати вже певний час тому. Я не відчуваю страху, бо коли він виникає, варто зробити вправу: добре, який найгірший сценарій, що найгіршого може статися? По факту, коли робиш цю вправу, розумієш, що насправді речі не такі страшні, щоб їх боятися. Щодо перехоплення ідеї чи копіювання – це теж не позбавляє мене сну. Наші конкурентні переваги, те, що ми створюємо в компанії Dreaming, яка є власником бренду… Магія всього цього абсолютно не полягає в рецептурі чи смаку. Звісно, вона має бути якісною, адже сьогодні будь-який виведений на ринок продукт мусить бути чудовим. Споживачі звикли швидко змінювати товар, якщо щось не підходить. Це можна дуже швидко виявити. Інформація поширюється настільки легко, що якщо продукт халтурний, це одразу випливе. Тому халтурним він бути не може. Проте справжня цінність полягає в ідеї, яка стоїть за продуктом: щоб споживач купував не просто якісний гель для вмивання, а певну ідею невпинного самовдосконалення, відкриття власного потенціалу та натхнення інших робити те саме. А це жоден бренд скопіювати не зможе, бо це народжується з моєї особистої історії, яка й привела мене в цю точку, де ми зараз перебуваємо. Тому ні, я не боюся.
(Редактор) Добре, тобто ти будуєш довіру клієнтів. Щодо тебе часто звучить твердження, що довіра – це валюта майбутнього.
(Адам) Так, нещодавно Міхал Шафранський видав чи видає книгу з такою назвою. Мені вона дуже подобається, бо я дійсно вірю в це вже давно. Можливо, я не вживав саме цього слова, але мав відчуття, що люди повинні рухатися разом. Сьогодні навколо стільки реклами про «найкраще», що, маю враження, ми виробили внутрішній фільтр, який просто відсіює маячню й маніпуляції. Тому важливо побудувати цю довіру й комунікувати щиро та по-справжньому. А ніщо не є настільки щирим, як вчинки, а не слова. Саме тому я присвятив стільки часу створенню історії, яка фактично відображає цінності, які я сповідую. Бо одна справа – говорити про важливі речі, і зовсім інша (що має значно більшу силу переконання) – показувати це день за днем, щодня, і доводити справу до реальних подій і результатів.
(Редактор) Скажи три слова про себе.
(Адам) Ого, це вже два, а тепер ще більше. Це складні запитання.
(Редактор) Чи не буває в тебе в роботі підприємця моментів, коли щоранку думаєш: «З мене досить, я хочу все покинути, піти на ставку, мені все це набридло»? Бувають та?
(Адам) Ні, бо саме те, що приносить мені зараз найбільшу радість – це відчуття, що я є в принципі господарем власного часу. Те, де я опинився, є безпосереднім наслідком того, до чого я прямував, і це зроблено усвідомлено, це не якась випадковість. Ти говорив, що більшість підприємців уранці мають такі думки, а я віднедавна завів звичку: щойно розплющую очі, думаю про 10 речей, за які я вдячний. Дуже проста вправа, і часто серед цих десяти пунктів речі змінюються, знаєш, з’являються дві-три…
(Редактор) Яка перша? Яка буває найпершою?
(Адам) По-різному, кожного дня інша. Нещодавно, наприклад, було таке: я був вдячний за каву, яку зараз вип’ю, бо вона вже стояла змелена й готова до заварювання. Іноді це банальні речі, але їм теж варто радіти, а іноді, значно глибші. Найбільший кайф мені дає відчуття, що я все ж іду шляхом, який, на моє переконання, веде до свободи. Для мене це вкрай важливі цінності, заради яких варто старатися. Що стосується поразок: вони так само, як і успіхи, вписані в наш шлях. Я вважаю, що багато аспектів життя можна зобразити у вигляді синусоїди. Коли усвідомлюєш, що життя і кожен його аспект лягає в таку синусоїду, легше прийняти спади або ями. Адже це одночасно означає, що за мить усе може піти значно краще і, найімовірніше, піде. Тому я там, де хочу бути, і поки що мені з цим добре.
(Редактор) Тобто ти знаєш свої цілі й знаєш, що робити. Ще останнє запитання хотів би тобі поставити: ти ледь не втратив можливість узяти участь у тій вирішальній втечі з Алькатраса. Що сталося?
(Адам) Це приклад історії, яка показує: надмірна самовпевненість іноді не грає на руку. Щоб усе змалювати, мушу розділити історію на дві частини. Як усі знаємо, щоб потрапити до Штатів, потрібно отримати візу, а це пов’язано з візитом до консульства.
Редактор) Пройти три віконця і так далі.
(Адам) Пройти співбесіду, на основі якої буде ухвалено рішення. І коли я підійшов до віконця, де ставлять запитання, мені практично одразу прилетіло: «Пане Адаме, а що таке Swim Friendly і чому ви хочете плисти з Алькатраса?». Це було вказано в анкеті. Я вже був такий піднесений: «Нічого собі, навіть у консульстві США знають фонд Swim Friendly – це вже справжня зіркова слава!». І от, підтримуючи цей стан роздутого его, літак приземляється в аеропорту Сан-Франциско. На борту я та, зокрема, мій друг і тодішній тренер Марек Єнджеєвський. Частина людей, які бували там, знає: у США є фінальний контроль, де де-факто вирішується, чи заходиш ти на територію Сполучених Штатів, чи повертаєшся назад. До цього ми звикли: якщо в тебе немає зброї чи вибухівки, то зазвичай усе гаразд і ти йдеш далі. Правда полягає в тому, що ми підійшли до розмови надто розслаблено. І від запитання до запитання я помічав, як атмосфера згущується: офіцер почав із того, чому ми заповнили туристичну візу, якщо вказали благодійну мету? Якщо тут буде благодійність, треба було оформлювати бізнес-візу. Він якось намагався пояснити це, але з кожним запитанням ставало дедалі гірше, ми почали плутатися. І в момент, коли дійшло до: «Добре, панове, а де ви сьогодні ночуєте?»… Мені навіть на думку не спало, як пояснити, що точної адреси я не знаю. Ми познайомилися з якимось хлопцем на кайтсерфінгу, я приблизно знав район, але адресу він не скинув, а прізвище в нього взагалі було Кастро. У певний момент я реально подумав, що все котиться в дуже поганий бік. Проте, мабуть, у наших очах читалася щира наївність, віра, що все буде добре – врешті решт нас впустили на територію Сполучених Штатів. І це була лише одна з менших пригод, які чекали на нас із Мареком: фактично ми провели на паспортному контролі майже три години. Плавання було лише однією складовою, але вся експедиція вийшла просто феноменальною. Тож це застереження: любі діти, не будьте надто самовпевненими, бо скромність – це те, що цінується значно більше та полегшує дорогу життям.
(Редактор) На завершення нашого сьогоднішнього випуску кращої крапки годі й поставити. Дякую тобі!
(Адам) Дякую!
