Беата Саковська «Life In» – Biznes Po Ludzku/Łódzku | Co:spot TV
https://www.youtube.com/watch?v=GlLoWLp30O8
– (Редактор) Привіт, вітаємо у черговому випуску «Biznes po ludzku / Biznes po łódzku». У нашій студії CoSpot TV гостя – пані Беата Саковська, відома за своїм журналом «Life In». Мати, дружина, головна редакторка, свого часу PR-спеціалістка, а віднедавна – власниця власного бізнесу. Звідки такі зміни?
– (Беата) До цих змін я йшла вже тривалий час. Робота за наймом не завжди приносить повне задоволення, хоча, щиро кажучи, у житті я навчилася багатьох цікавих речей. Кілька років тому я вже пробувала сили у власному бізнесі: мала інше видання, більше орієнтоване на дітей та батьків, був також вебсайт, але забракло терпіння, і я вирішила повернутися до найму. Проте за якийсь час моя непокірна душа знову нагадала про себе й підштовхнула до пошуку нового. Спостерігаючи за ринком безкоштовних якісних журналів в інших регіонах країни, я подумала: чому б не спробувати у нас і чому ніхто не здогадався видавати щось подібне в Лодзі? Перша така думка з’явилася десь чотири-п’ять років тому, коли цей напрям лише набирав обертів в інших містах. Потім знову випала гарна нагода, нова робота, тож вирішила скористатися шансом і здобути новий досвід – власне у сфері PR, як ви й згадали. Проте згодом дійшла висновку, що настав час спробувати видати свій проєкт. Так з’явився журнал: у квітні буде вже два роки, як він на ринку, а зараз ми готуємо груднево-січневий номер. Назвемо його ювілейним. Cміємося, що це наша десятка. Усе склалося вдало. Я дуже задоволена своїм рішенням, хоча, як і в будь-якому бізнесі, старт був геть не простим.
– (Редактор) Власне, щодо старту: багато хто стверджує, що друкована преса вмирає. Ви ж вирішили піти проти течії та випустити видання найвищої якості – як за змістом, так і за поліграфією, папером, усім видно скрупульозне опрацювання. Не боялися? Чому саме друкована версія, а не формат PDF?
– (Беата) Багато років тому я починала роботу саме в газетах. Тоді наклади були значно більшими, тож сентимент до паперу залишився. Щоправда, у щоденних газетах була сувора школа. Робота тривала з ранку до ночі. Чому папір? Я вірю, що друкований формат у тому вигляді, у якому ми його подаємо, не зникне з ринку. Це радше світовий тренд – локальні якісні журнали з ґрунтовним наповненням, які знаходять відгук у багатьох читачів. Ми переконуємося в цьому з кожним новим номером. Спочатку запитували про сайт, але ми відразу позиціонували себе так: фундамент нашого бізнесу – друковане видання, а інтернет – лише допоміжний інструмент. Розумію, у наш час це звучить дещо незвично. Але саме тактильність і формат такого журналу залишатимуться актуальними ще довго. Я не маю побоювань, тим паче що від випуску до випуску ми лише нарощуємо обсяг сторінок.
– (Редактор) Саме так, нарощуєте обсяг. А якою ціною дається ця якість, завдяки якій хочеться брати до рук кожен наступний номер?
– (Беата) Важкою працею. Збоку здається просто: видаватимемо журнал раз на два місяці, роботи мало, повно вільного часу та свободи. Насправді ж вільного часу майже немає, доводиться багато працювати. На шпальтах у нас домінує формат інтерв’ю, адже він виявився найцікавішим для читача. А за кожним матеріалом стоїть колосальна робота: зустрітися з людиною, узгодити питання, провести фотосесію, розшифрувати текст, віддати на авторизацію. Створення одного матеріалу нерідко забирає два тижні. Водночас паралельно готуються інші статті, вони накладаються одна на одну, фотограф займається обробкою знімків, вибудовується загальна концепція випуску. При цьому ми не прив’язуємося до єдиної наскрізної теми. Наш журнал – це локальне видання, де кожен матеріал розкривається крізь призму особистості. Людина, її бізнес, простір, у якому вона працює – це головне: показати світ навколо через людей, які його створюють.
– (Редактор) Власне, люди. «Life In» – це сімейний бізнес, у якому ви працюєте разом із чоловіком. Як вдається поєднувати бізнес і дім? Чи є у вас чітка межа, скажімо, з 23:30 до 24:00 час для сім’ї, а далі знову справи? Часто подружжя, запускаючи спільну справу, втрачає баланс, що шкодить стосункам. Який ваш секрет?
– (Беата) Знаєте, нашим сімейним стосункам це анітрохи не шкодить. Ми вже мали спільний досвід роботи в різних медіа, хоча після переїзду до Лодзі працювали окремо в різних установах. Попередній досвід показав, що нам комфортно працювати в парі, тому зайвих конфліктів не виникає. Зараз усе чудово налагоджено. Але як ви й пожартували, пане Радеку, проміжок між 23:30 та північчю – це справді наш час, коли ми намагаємося не говорити про роботу. Хіба що в гарячий період здачі номера: тоді вже наш п’ятнадцятирічний син підходить і каже: «Може, відійдете від комп’ютера, поговоримо трішки?» або цікавиться, про кого можна буде прочитати у свіжому випуску. Дуже приємно, що син також виявляє інтерес до нашої спільної справи.
– (Редактор) А до журналістики його залучаєте?
– (Беата) До журналістики в нього особливого хисту немає, він радше має точний склад розуму. Щиро кажучи, я цьому навіть рада. Багато батьків хочуть, щоб діти повторювали їхній шлях, але він має обирати свій. У нього немає схильності до великих текстових форматів, які домінують у нас: він напише кілька рядків на аркуші і на цьому все.
– (Редактор) Чи відчуваєте ви компанію як власну дитину, яку треба виростити з нуля та всього навчити?
– (Беата) Так, бо я сама теж так навчалася, цей досвід я здобула на власному досвіді, але, на жаль, ми завжди вчимося на власних помилках, хоча насправді могли б вчитися на чужих. Я кажу, що десь там я мала цей досвід, тому виставлення рахунків-фактур без бухгалтера не було проблемою, але цьому я досі навчаюся, це не так, що я вже все досконало знаю, десь там, напевно, багато чого я не знаю, ми постійно вдосконалюємося, і ми з маркетингу, щоб це поєднати тощо. Адже досі нам вдалося якось зробити так, щоб цей журнал закріпився на ринку без допомоги великих компаній, без якихось рекламних кампаній – він розвивався сам по собі. Звісно, є Facebook, ми також час від часу користуємося Instagram, але ми відвідуємо різні зустрічі, щоб розповідати про журнал у такий спосіб, що більше спирається на рекомендації та відгуки.
– (Редактор) Рекомендації та нетворкінг: ви вже другий рік на ринку, тож сарафанне радіо працює наче вічний двигун. Усе це підкріплено невтомною працею. А як на самому початку ви переконували перших клієнтів заходити в партнерство?
– (Беата) Ну, початки справді не були такими простими, адже всі кажуть, що перші один-два роки – це найважчий період у бізнесі. Дехто каже, що навіть до 10 років, а після 10 вже буде легше, тож попереду ще багато чого, попереду довгий шлях, але найважчим був наш перший випуск – презентувати його та переконати клієнтів, щоб вони вирішили почати співпрацю з нами. З кількома це вдалося, але, звісно, довелося також інвестувати власні кошти, бо іноді важко продати бачення, уявлення про те, як ми хочемо, щоб це виглядало, тощо. У нас були пробні відбитки, але це не переконувало. Зараз розмови йдуть інакше: я знаю, бачив, це було тут, я читав, чи навіть люди пишуть до нас, що хотіли б зустрітися, поговорити, як це виглядає, як можна презентуватися на сторінках журналу, бо вони його побачили, знайомий рекомендує, бо саме скористався цією можливістю і все пройшло чудово. Ми тут, так би мовити, більше націлені на просування бренду, просування іміджу конкретної особи, а не на такий ефект, коли це з’явиться у тиражі 150 000 примірників і дасть дуже великий ефект для продажів для того, хто розраховує продати 200 000 штук чогось.
– (Редактор) Звісно, адже у вас інша модель, і журнал розповсюджується безкоштовно.
– (Беата) Журнал безкоштовний, тому в розмовах із контрагентами ми наголошуємо: ми разом будуємо впізнаваність вашого бренду й даємо якісний контент, який ви потім можете вільно використовувати у власних промоматеріалах.
– (Редактор) Зараз триває підготовка до виходу чергового номера. А яким ви бачите двадцятий випуск?
– (Беата) Важко сказати, можливо, виростемо до 200 сторінок – було б чудово, або перейдемо на щомісячний формат. Поки формат двомісячника себе виправдовує, проте цілком імовірно, що згодом ми задумаємося над виходом раз на місяць.
– (Редактор) Чи плануєте виходити за межі Лодзі в інші міста?
– (Беата) Така ідея є, але в багатьох регіонах уже існують локальні видання – звісно, не під брендом «Life In». У кожного свій шлях. Проте ми плануємо спецвипуски: нещодавно ми підготували спецпроєкт «Франція в Лодзі». Він відрізнявся від нашого двомісячника: разовий формат, менший обсяг, але він викликав неабиякий інтерес. Досі телефонують і запитують, чи можна придбати примірник на подарунок. Буквально сьогодні був такий дзвінок – я запрошую, кажу, що маю ще кілька екземплярів, тож залюбки поділюся.
– (Редактор) Робота приносить вам велике задоволення. Але пані Беато, навіщо це все – цей «Life In»? Чому не спокійна посада з 8:00 до 16:00 чи з 8:00 до 20:00, як це часто буває в медіа? Чому саме власна справа, та ще й разом із чоловіком?
– (Беата) Знаєте, я давно не відчувала стільки радості від роботи, як зараз. Як я вже казала, з чоловіком ми проводимо разом увесь день, з ранку до ночі, але якби не це рішення – ми б не зустріли стільки чудових людей. На попередніх місцях я теж працювала в гарних колективах, але тут щодня новий виклик: щодня я знайомлюся з новою людиною, пізнаю її справу, пристрасть, спілкуюся з нею. Для мене це найбільша цінність у власному бізнесі.
– (Редактор) Справді: спочатку пристрасть, а вже за нею бізнес і гроші – це, мабуть, і є ключ до успіху у вашому випадку. Проте успіху передують поразки. Як ви долаєте невдачі та де черпаєте сили рухатися далі? Нерідко підприємці прокидаються зі словами: «Все, досить, я здаюся». Що казати собі, аби не зупинятися?
– (Беата) Бувають важкі дні, але за ними неодмінно приходять кращі. Якщо щось не вдається сьогодні, не варто опускати руки й казати: «Закриваю бізнес, повертаюся на найм». Бо повернешся – і знову відчуєш невдоволення й думатимеш, як розпочати своє. Не можна бігати по колу. Якщо сказав «А», треба казати «Б» і рухатися вперед. Величезну підтримку мені дає чоловік: він міцніше стоїть на ногах, зважений, менш емоційний і дивиться на світ із практичним оптимізмом. Я теж цього вчуся. Також із нами співпрацює чудовий Даміан, який заряджає неймовірним позитивом: він завжди вірить, що все вийде, і цим настроєм надихає щодня.
– (Редактор) Пані Беато, щиро дякую за візит і за те, що знайшли час у цей напружений період перед здачею номера до друку. Сподіваюся, ми ще неодноразово зустрінемося. Обов’язково запросимо вас з нагоди двадцятого номера – побачимо, як зміниться журнал через рік чи два, чи стане він щомісячником і як зростатимуть наші спільні проєкти. Дуже дякую!
– (Беата) Дякую!
